?

Log in

No account? Create an account
Як Бог поможе і знайдуться фінансові ресурси, планую цього року видати свою найпершу поетичну збірку "Під подихом вічного". Нижче подаю перелік відбраних до неї поетичних творів на різну тематику...




1. «Гірські вершини…»
2. «До Тебе йду, Ісусе»
3. «Згадалися мені в цій хвилі…»
4. «Земельку місяць вже покинув»
5. «Із баговиння безнадій…»
6. «Людині, яка з Богом…»
7. «Про смерть не забувай, мій друже!»
8. «Спокусу треба впізнавати…»
9. «Тяжка особи є провина…»
10. «Шукаймо в ближньому Христа…»
11. Cофії Герезі (просто так)
12. Аборт веде безжально до померлих...
13. Багатство таїнства подружжя
14. Бездольці
15. Безмежність Божого милосердя
16. Безцінність людської душі
17. Біля вогню у горах
18. Біля дверей сердець
19. Благання до Пресвятої Діви
20. Благодійник знаний
21. Бог є Любов
22. Бог народився (колядка)
23. Божа благодать
24. Божі вороги
25. Брак солідарності
26. Братом для іншого
27. Брехливі очі
28. Будьмо лагідними – чеснотливими
29. В довгождану нічку
30. В лабетах астрології
31. В полоні спогадів
32. Важливість матері
33. Вир неспокою
34. Витівки зими
35. Відлуння любові
36. Відьма
37. Віра (акростих)
38. Віра-безвір’я
39. Віртуальні друзі
40. Вірус содомії
41. Вірш про прекрасне
42. Віршик для Насті Палій
43. Вірю й не вірю
44. Вітальний вірш для о. Йосифа Щура, ЧСВВ
45. Вітання для о. Йосафата Фітеля, ЧСВВ
46. Вітання з Новим роком
47. Вітер ілюзій
48. Вічність нам відкрита Богом
49. Вкраїна чує голос Тараса
50. Вкраїни незалежність є безцінна
51. Воскресіння
52. Втеча світу від Господа
53. Втома від зла
54. Геть, лінивство!
55. Гірський читач
56. Горілка-вбивця
57. Гороскопи та ворожки
58. Господь і ми
59. Гріш-божок
60. Давній Кристинопіль
61. Даремні мрії
62. Дві дороги
63. Де нас ждуть
64. Дзвін батьківщини
65. До св. Йосифа
66. Добро не слабше зла
67. Доброта рятує світ
68. Дорога до Ісуса в яслах
69. Думка про смерть
70. Думки про важливе
71. Дух Василія Великого
72. Духовна порада
73. Душа гартується в терпінні
74. Душа лиш квітне у чеснотах
75. Душа у царстві квітів
76. Єдності місіонер
77. Жити – будувати прекрасне
78. Життєві перемоги
79. Життєві пошуки
80. Життя – поразки й перемоги
81. Життя без мети
82. Життя і гріх
83. Життя як фантастичне кіно
84. Жінка пияка
85. Жорстокість гріха
86. З Вишнім чудеса можливі
87. З кропилом і водою
88. З Новим роком і Різдвом (побажання)
89. За крок до смерті
90. За Тобою, Боже, йду...
91. Забуті місця
92. Закохавшись в неба синь
93. Звернення до надійного Бога
94. Земний пріоритет
95. Зернятка віри (рубаї)
96. Зима-красуня
97. Зимовий етюд
98. Зізнання
99. Зрадник Юда
100. Зримий слід блаженного Миколая Чарнецького
101. Зустріч із карпатським лісом
102. Йорданською водою
103. Казкові краєвиди зими
104. Канада з українськими слідами
105. Канадський безхатько
106. Київ – серце України
107. Кличе людство Вифлеєм
108. Книга совісті
109. Коли веде в неволю воля
110. Коли життя – обитель зла
111. Коли радість шукає за сумом
112. Коли у душу стукає печаль...
113. Коло гірської ріки
114. Колядка «Зіронька блиск кида»
115. Корів погнати б знову за село…
116. Краса золотої осені
117. Краса небес
118. Краса пахучого бузку
119. Краси довкола є немало
120. Криваві сльози України
121. Кримінал по-українськи
122. Кроки з Богом
123. Лаврівський монастир у краю бойків
124. Лиш Бог мене судити може...
125. Лиш Богові потрібен ти
126. Лісовий диявол
127. Любов – це вічності тавро
128. Любов до Ісуса
129. Любов до мови батьківщини
130. Маля і вовк
131. Матері
132. Ми тебе любим, Миколаю
133. Миру й доброти сіяч
134. Містерія весни
135. Місце для Бога
136. Міць Христового хреста
137. Могутня місія відкуплення
138. Моє покликання
139. Мойсей вкраїнського народу
140. Молитва до Архангела Михаїла
141. Молитва до Всевишнього
142. Молитва до Діви Марії
143. Молитва до св. Миколая Чудотворця
144. Молитва за батьківщину-Україну
145. Молитва за відвернення війни
146. Молодість – наснаги мить
147. Монаше покликання
148. Море папороті
149. Морок Голодомору
150. Моя духовна родина
151. Моя мрія
152. Музика дощу
153. На висоті у літаку
154. На замітку справжнім людям
155. На лижі кличе Буковель
156. На морі в Одесі
157. На хресті сумління
158. Найбільше Добро
159. Найважчі речі у житті
160. Найгірше – це найкращого падіння
161. Найлегше і найважче
162. Народження Богородиці
163. Народження Спасителя всього
164. Наснага з Карпат
165. Наш Архиєрей
166. Наш Владико (молитва)
167. Наш внутрішній світ
168. Не боятися людей
169. Не вбивайте українців!
170. Не забувай, що ти людина...
171. Не здатися без бою
172. Не минай мене, Ісусе (молитва)
173. Не хвалитись гріхом
174. Небуденна вечеря
175. Неповторність Богородиці
176. Несподіваний… СНІД
177. Нещасливі люди
178. Ницість богохульств
179. Нищівна сила жорстокості
180. Нове серце
181. Новий день
182. О блаженна Йосафато!
183. О смереки, квіти польові
184. Обійми золотого літа
185. Обійстя знане при ріці
186. Обов’язок
187. Опінія про монастирське життя
188. Осінній запізнілий лист
189. Очі догори
190. Перемога Бога (Великдень)
191. Питання про суть любові
192. Під покровом Діви Марії
193. Побажання в час весни
194. Побажання для о. Василя Мендруня, ЧСВВ
195. Повернення блудного сина
196. Погляд у дитячий світ
197. Погляд у минуле
198. Подих духовності в Івано-Франківську
199. Подих Святого Духа
200. Подобатися Богові
201. Подолати зло в собі
202. Покаяння
203. Покликання дорога всіх веде
204. Полюбім себе правдиво...
205. Постріли поетичного слова (дистихи)
206. Потреба посту
207. Потяг втомлених надій
208. Правда та брехня
209. Правдивість християнської родини
210. Прапор України
211. Привид безбожжя
212. Про боязнь кінця світу
213. Про вічність любові
214. Про Погінську Богоматір
215. Про щиру молитву
216. Проводи літа (диптих)
217. Пронесімо у серці надію…
218. Радість від буття
219. Радіти успіхами інших
220. Ранішня молитва
221. Революція гуде
222. Різдвяний мотив
223. Розвій гріховного окультизму
224. Розпуста у світі
225. Руйнація неньки-України
226. Сатана та святе
227. Світ в Україні
228. Світлом згладжені думки
229. Святкове віншування
230. Серце Спасителя
231. Сиве місто Лева
232. Сила автентичної віри
233. Сила добра
234. Сила мрій
235. Сила подібності
236. Символ Любові
237. Син стражденної Вкраїни
238. Слідами мудреців
239. Смерть – учителька життя
240. Смерть по Києву гуля
241. Солодка мова батьківщини
242. Сон на сіні
243. Сонет новообраному керманичеві УГКЦ Архиєпископу Святославові Шевчуку
244. Сонця промінь золотий
245. Співачці Оксані Сливці
246. Спокійний сон Марії
247. Спокуса (акростих)
248. Старе кадило
249. Стовпи високі Церкви
250. Сум і радість днів прийдешніх
251. Сяйво різдвяної зорі
252. Таємнича мить Різдва
253. Темінь пекла
254. Теплий спогад
255. Теплінь щирості
256. Ти в чужім житті
257. Ти не моя, Канадо!
258. Тимчасовість чистилища
259. Турбота про вдовиць і сиріт
260. У Божій правді
261. У Каневі
262. У Київському метро
263. У морі ницої брехні
264. У світі зламаних сердець
265. У світлі неба
266. У столиці Росії
267. Україна (акростих)
268. Усміхнені лиця
269. Філософія життя
270. Фільтр для бажань
271. Хобі
272. Холод наклепництва
273. Християнське прощення
274. Христова Пасха
275. Церква – наша мати
276. Цінність української мови
277. Червоноградський «Армагедон»
278. Шкідлива сила матюка
279. Я люблю велосипед
280. Якщо душа є Богу мила...
281. Якщо тебе не розуміють...
282. Якщо ти українець
283. Ясність неба


о. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ


Відвідини недільного чи святкового богослужіння випливають із 3-ьої Божої заповіді (Пам’ятай день святий святкувати). Це явна воля Всевишнього. Не слухати тут Його – великий гріх. Творець насправді не потребує нашого часу (тих приблизно півтори години), адже Сам існує поза часом і простором. До церкви найперше ходимо, щоб змінитися на краще. Ряд християн не ходять до храму у приписані дні на св. Літургію, тому що не хочуть себе відчувати церковною родиною, є схильні до лінивства і також мають слабеньку віру.

Парафія – духовна родина

Господня святиня схожа на духовну школу, де завжди вчимося вічних християнських істин, слухаємо Боже Слово та його пояснення, і духовну лікарню, в котрій лікуємося від різних душевних недуг (пристрастей), аби мати духовний імунітет від усякого зла тощо. Як можна це відкидати, що Спаситель залишив для нашого ж добра? Якщо парафія жива, то в ній треба відчувати себе приналежним до духовної родини, а не бути тільки «прихожанином» чи «захожанином». У тій духовній родині головним є, звісно, Ісус Христос у Пресвятій Євхаристії, і Він завжди чекає на зустріч з нами грішними, зокрема у неділі-свята. До речі, якщо б хтось не приходив довший час до своєї сім’ї, не відвідував близьких родичівто якби така поведінка виглядала? Чуймося невіддільною частиною нашого рідного храму, духовної домівки.

Є така до теми повчальна притча під назвою «Проповідь біля каміна». У ній розповідається, що, мовляв, один парафіянин, який раніше щонеділі брав участь у св. Літургії, перестав ходити до церкви... Минав час, чоловік не з'являвся в церкві, і священик вирішив до нього навідатися. Двері в його будинок були відчинені, і душпастир зайшов до оселі. Колишній парафіянин сидів сам-однісінький перед каміном. Побачивши священика, він кивнув йому головою, привітавшись, і жестом запросив сісти. Зручно примостившись, отець розглядав полум'я, що гарно вигравало у каміні. Вони обидвоє мовчали. За кілька хвилин священик зненацька підвівся, взяв щипці, схопив ними палахкотливу головешку і відклав її вбік, далеко від вогню. Опісля сів знову. Мовчанка тривала. Самотня головешка перестала палати і тільки ледве червоніла, а згодом зовсім охолола і почорніла. Священник знову встав, узяв щипці і поклав охололу головешку назад у вогнище. За мить вона запалала так само, як і решта. Відклавши щипці, душпастир мовчки попрямував до виходу, і коли дійшов до порогу, почув:

− Дякую за відвідини і проповідь. Цієї неділі я обов'язково прийду.

Без духовної родини, церковного життя, ми духовно гинемо і губимо багато Божих ласк. Відтак наше земне життя втрачає сенс, адже живемо, щоб приготуватися до вічності, реальної зустрічі із Всевишнім у потойбіччі. «Церква − це не бюрократична організація, це − історія Любові» (Папа Франциск).

Лінивство є тяжкий гріх…

Ті, що називають себе християнами, не відвідують так само церкви теж через банальну причину: лінь. Лінивство, як відомо, входить до семи смертних гріхів. До речі, пропустити без поважної причини Службу Божу в неділю чи свято є тяжким гріхом (духовною смертю), як стверджує свята Мати-Церква.

Є три поширені поважні причини, щоб пропустити тоді богослужіння: важка хвороба (дехто все життя прикутий також до ліжка), коли ми є в такому місці, де взагалі нема церкви чи священика, і ще, як нема в що зодягнутися (тепер це є вкрай рідко). Дехто має час на все, тільки не на свою душу. Тільки грішити слід лінуватися. Якщо якийсь гріх постійно повторюється, то стає наголовим. А це вже як хронічна хвороба, тільки духовного характеру. У такий спосіб стаємо вельми нещасними…

Віра як Божий дар

Господь дарує нам безцінний дар віри у момент нашого хрещення. Якщо ми продовжуємо опісля жити церковним життям, то віра тільки зростає, стаючи милою в очах Милосердного Батька. Досить мізерна віра в тих, які не є практикуючими християнами. Якщо хтось не сповідається, не причащається, ходить до церкви кілька разів на рік або й узагалі став байдужий до релігійного життя. «Критикують не Христа, а християн, тому що вони на Нього не схожі» (Франсуа Моріак). Дияволу дуже вигідно, щоб християни втратили живу віру в Бога і відтак – вічне спасіння. Неможливо вірити в Ісуса лишень «у душі», як не можливо «в душі» митися.

Беручи активну участь у житті Христової Церкви, отримуємо духовну силу. Коли є в Божій ласці, то не вчепиться нас так швидко нечистий, якась ворожба і т.д. Однак чимало «християн» сьогодні вірять у себе, а не довіряють Богові.

Отож бачимо, що неділя є Господнім днем. Хто її не шанує, уникає у той час храму, − не шанує з гордості самого Бога, чим тяжко грішить. Так само треба не забувати і про церковні свята, особливо 12-ть головних у цілому літургійному році. Або християни творять живу парафію, або її руйнують. Божий храм є не тільки домом Всевишнього, але й нашою домівкою, про котру варто піклуватися як і про безсмертну душу. У церкві є насамперед Євхаристія, тобто справжній Христос, а без цього (церковних таїнств на загал) гасне в корені наша християнська віра. Як настане фізична смерть, то буде вже пізно…


о. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ
Харківський екзархат УГКЦ
«У Бога є багато способів спілкування, але Він, звичайно, не звернеться до вас по мобільному телефоні. Тому вимкніть його».



Слово «корупція», як відомо, є латинського походження і означає «псування». Можна сказати, через корупційні дії людина псується духовно та морально. Є різні причини появи корупції, зокрема на пострадянському просторі. Це і двозначні закони, і невдало побудована система державного управління і т.д.
Є небезпека, коли хтось вважає у своєму житті гроші чи не найголовнішим благом, адже, згідно зі св. Писанням, грошолюбство – корінь усякого лиха. Гроші мають служити людям, а не навпаки… Жадоба матеріального збагачення вже підвела не одного.

Схильність до корупції – наслідок первородного гріха Адама та Єви, що поширився на всіх людей. Через нього ослабла наша воля та притемнився розум. Не раз маємо більшу свідомість зла, ніж добра, хилимось активніше до гріхів, ніж чеснот.

Внаслідок корупції занепадає суспільна мораль. Знаємо, що середовище також формує людину. Якщо ціла політична система гнила, то це впливає на багатьох (на всі суспільні галузі), і на християн у тому числі. Найлегше бути християнином церкві, набагато важче, наприклад, залишатись вірним християнським ідеалам на місці своєї праці в час життєвих буднів. Бути віруючим – це замало… Ще слід намагатися завжди практикувати Божі чи церковні заповіді. І сама віра, що є даром від Всевишнього, нежива без добрих діл, як нам пригадує Боже Слово.

Трапляється, що сповідаються в мене люди, які дають чи беруть хабарі, але дуже рідко. Така враження, що чимало просто не розуміють тут проблеми чи дійсності морального зла. Банально до цього звикли. Я не давав великих покут, адже це не йшлося про хабарництво у величезних розмірах… Яка була покута? Молитовна насамперед із коротким повчанням про шкідливість корупції. Сповідь тоді добра, коли є щире покаяння за скоєне, бажання виправитися і після неї ‒ відвернення від колишньої гріховної діяльності. Головне, щоб особа це зрозуміла.

Так чи інакше, поширення несправедливої корупції є ознакою зловживання своєю людською свободою і небажанням змінитися на краще самому… Бути дійсно вільним – це не означає робити все, що заманеться. Треба використовувати свою свободу для правдивого добра. Вона має керуватися правдою. Вчімося відповідальності. Будучи лікарем, прокурором, викладачем, простим робітником тощо.


Треба не нарікати на інших, а почати щось уже робити у плані подолання різних корупційних схем, не поширювати руйнівного зла. Держава – це теж звичайні громадяни, а не тільки політики.

П. С. Ці думки були раніше також використані в інтерв'ю про корупцію у всеукраїнській газеті "Експрес".
Немає в роді твоєму гріха. Багато людей не раз чули від священиків, що всі їхні невдачі, хвороби, чи невлаштованість особистого  життя, неслухняні або хворі діти, відсутність доброї праці це наслідок гріхів дідів-прадідів, так званий родовий гріх. У десятках храмів відправляють спеціальні богослужіння, молебні, аби позбавити людей від цієї біди, за такі відправи вірячи несуть священикам чималенькі суми. Та церква дуже неоднозначно ставиться до поняття «родовий» гріх. Ба більше, чимало богословів та єпископів кажуть, що подібні богослужіння подібні до магічних практик і різко засуджують тих священиків, які проводять такі молебні. Чи є насправді родові гріхи, і чи відповідають правнуки за вчинки прадідів розповідає священик Микола Микосовський, ЧСВВ.

--Чи є в церкві поняття родовий гріх?

-- Офіційно нема. Цього, наприклад, не знайдеш у Катехизмі Католицької Церкви. Це більше «народне богослов’я». «Єдиний гріх, який переказується з покоління в покоління, — це гріх первородний», а він усувається святим Хрещенням, каже теологічний висновок, представлений Комісією віровчення Конференції польського єпископату від 5 жовтня 2015 р. Нема якоїсь «реінкарнації гріха». Коли людину охрещують, то їй прощаються також усі особисті гріхи та кари за них. В Катехизмі Католицької Церкви (№ 1869) читаємо, що «гріх взаємно робить людей спільниками, встановлює панування між ними похоті, жорстокості та несправедливості. Гріхи провокують виникнення суспільних обставин та інституцій, що суперечать Божій доброті. «Гріховні структури» є вираженням і наслідком особистих гріхів. Вони, своєю чергою, ведуть свої жертви до вчинення зла. В аналогічному значенні вони становлять «соціальний гріх» (Пор. Іван-Павло II, Апостольське звернення « Reconciliatio et poenitentia », 16.).

Кожен найперше сам за себе відповідає перед Богом за власні вчинки, тобто є особиста відповідальність за грішну діяльність відповідно до нашої волі. Ми не можемо відповідати за всі гріхи-провини інших, їхній відхід від Божої благодаті, ‒ батьків, прабатьків тощо. Ми несемо відповідальність за гріхи, вчинені іншими людьми, якщо беремо в них безпосередню участь, їх наказуємо чинити, схвалюємо тощо.

Таїнство сповіді, належна покута, св. Причастя знімають відповідальність нащадків за гріхи їхніх батьків. Хоча наслідки від нерозкаяних родових гріхів можуть зачепити з Божої волі… Та карма, на чому не раз наголошують всякі відьми, окультисти, ласі на чужі гроші, і родовий гріх протилежні поняття. І під терміном «карма», розуміється насправді переселення душі. Закони карми невіддільні від законів астрології. Це цілковито суперечить християнству.

--Чим відрізняється родовий гріх від родового прокляття?

-- Родовий гріх − це не той гріх, за який ми несемо відповідальність як таку. Це радше хвороба морального характеру. Тут зауважуємо певну відкритість на гріховну спадщину. Чимало, наприклад, дітей нині страждають, бо їхні батьки колись провадили нездоровий спосіб життя, зловживаючи своєю свободою. Люди нині замолоду вживають часто алкоголь, курять і теж пробують різні наркотики. А ще яка розпуста у сексуальній сфері… Доходить до жахливих абортів. Які потім будуть у майбутньому наслідки? Неважко здогадатися.

Отже, гріхи батьків можуть відбитися на дітях у наслідках, гріховні рани часто довго заживають… Гріхів роду як таких нема, але люди наслідують нахили до певних пристрастей від своїх родичів. Це переходить і на генетику.

Говорячи про «родове прокляття», мається на увазі «покарання за гріхи предків». Для християнина питання звільнитися від «родового прокляття» є питанням звільнитися від гріха. Де нема гріха, зокрема важкого, то нема ніяких і проклять… Бог сильніший за якесь зло, зокрема на нашому людському рівні. «Родове прокляття» суперечить правді про Боже милосердя.

--Буває так, що людину, навіть доброго християнина, постійно переслідують невдачі, що ж робити, де шукати причину?

-- Не варто забувати, що нам ніхто не обіцяв на землі, «долині сліз», життя без терпінь… Це справжні християни знають. Хрест у кожного є свій. Це теж наслідок первородного гріха Адама та Єви. Але не раз слід шукати причину в собі. Чи ми дійсно є практикуючі християни? Тобто є щонеділі та свята у храмі на св. Літургії, часто сповідаємося та причащаємося, не вдаємося до магічних практик, не віримо у численні забобони і т.д.? Якщо б не було невдач, коли б усе ішло, як по маслу, люди могли б забути за Бога. Згадаймо впору про старозавітного праведного Йова, що страждав із Божого допусту…

--Чи за гріхи батьків, дідів і прадідів, дійсно,відповідають діти? Чи справді до сьомого коліна, як кажуть у народі?

-- Діти взагалі не відповідають за гріхи, вчинені їхніми батьками, як і батьки не несуть відповідальності за гріхи своїх дітей. Кожен, отже, із нас відповідальний за свої особисті прогрішення. Читаємо у Старому Завіті, що, мовляв, «син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе за провину синову, справедливість справедливого буде на ньому, а несправедливість несправедливого на тому буде» (Езекіїль 18, 20). Творити покуту треба за свої гріхи (пор. Катехизм Католицької Церкви 1459). Або тут, або в чистилищі після смерті.

--Що робити людині, яка людина достеменно знає, що її родичі, які вже не живуть, скоїли багато зла?

-- Слід за них молитися чи то вдома, чи то у храмі, зокрема як є похоронна відправа. Вони могли посповідатися з цього і, декотрою мірою, спокутувати гріх… Господь знає це докладно. Важливо не повторювати їхніх недобрих учинків.

--Як поводити себе людині, якій священик каже, що вона терпить за гріхи родичів, і що треба відчитувати над нею спеціальні молитви, замовляти молебні?

-- А як священик може точно знати? Хіба якийсь справжній ясновидець, екзорцист… У церковному Требнику (книзі з текстами богослужінь і молінь) нема якихось «особливих молитов» від родового прокляття чи гріха. Я такого не зустрічав. Краще звертатися до перевірених священиків, не дивних…

--Чи треба якось зупиняти такого священика, (якщо цього не можна робити. Адже він буде пропонувати це багатьом)

-- Зазвичай священик підпорядковується конкретному єпископові у своїй єпархії. Це його завдання такі речі регулювати, щоб не було зловживань, якихось нецерковних відправ…

Розмовляла Сабіна Ружицька

Газета життєвих історій «Моя сповідь» № 4 (64) 2017 р.



Ця актуальна тема мене також цікавить уже тривало як душпастиря, адже, таке враження, нині розпадається у нас кожен другий шлюб…

Чому більшають розлучення? Є різні на те причини. І з них я б виділив такі три поширені:

1)    Подружні зради (теж і через тривалу відсутність одного зі супругів),
2)    незберігання дошлюбної чистоти (більшість пар уже мають сексуальний досвід до одруження, одружуючись часами і «по зальоту», а як тут на гріхові побудуєш майбутнє щастя?),
3)    поширення порнографії (розпуста руйнує здорове подружнє життя в корені)


Звичайно, часто молоді люди просто не готові до відповідального подружжя, є незрілі і не цілком усвідомлюють собі головну мету подружнього зв’язку, зокрема як святого таїнства, нерозривного союзу, котрий у суті заснований самим Творцем. Християнське подружжя, як відомо, є єдиним і нерозривним.

Чув якось, що молода сім’я розлучилася через те, що чоловік немовби поміняв свою дружину на комп’ютер, тобто майже весь час проводив за ним, забувши про свої важливі обов’язки як годувальника родини.

Якщо у молодят була поважна передшлюбна катехизація, якщо вони є практикуючі християни, то церковний шлюб їм тільки допоможе разом гармонійно співіснувати до кінця. Важливо теж спільно молитися. Доведено, що чоловік і жінка, які спільно моляться, майже не розлучаються. На жаль, сьогодні також часто розлучаються люди, які вже взяли шлюб у церкві. Все залежить від того, чи після церковного вінчання такі особи продовжуватимуть співпрацювати із Господом, відновлюючи не раз свою шлюбну присягу, щоб не поповнювати довгі ряди «цивілізації ламаного слова».


Різні поширені нині замовляння від змій (неканонічні «молитви»), зокрема в Карпатах, є з області магії та язичництва, і тому Церква не може схвалювати такого народного «мистецтва». У магічних замовляннях, які стосуються укусів змій, відображене часто двоєвір’я наших предків. Не можна одночасно ставити свічку Богові та чорту…

Відомо, що замовляння ‒ це заклинальна словесна формула, котрій приписують магічна сила. Язичницька практика звернення до «сил природи» завжди ставиться вище Бога, а замовляння ‒ вище та «ефективніше» церковних молитов і таїнств. Християнська молитва ж пристосовується до магічних дій і не раз є гріховним спотворенням.


Знаємо, що магія (біля, чорна, будь-яка) означає ворожбу, тобто вплив на людей, тварин, речі тощо через втручання злого духа, і є гріхом проти 1-ої Божої заповіді. «Створена вільною і здатною на вибір – бути з Богом чи без Бога – людина дістала від Нього самого владу над світом і не потребує жодної магії. Це гібридне мистецтво – усього лише спроба штучного поєднання релігії з окультними науками, магія може лише дати створений образ природи і зруйнувати дієвість віри… » (Словник біблійного богослов'я).

Перекис водню, сірники і нашатир ‒ це швидка допомога при будь-якому укусі отруйних істот. Якщо вкусила змія, слід промити перекисом водню місце укусу. Вона окисляє будь-яку органіку і слід звернутися з цією проблемою до досвідчених лікарів, щоб отримати впору необхідну допомогу, і бути подалі від гріха.

В офіційних церковних молитовниках нема, між іншим, якихось особливих молитов від зміїних, бджолиних і т.д. укусів. Наприклад, якщо й допоможе впоратись із зміїним укусом якась баба-знахарка, то звідки є гарантія, що це не буде мати негативного впливу на душу християнина? Через магію (окультизм), язичницькі замовляння, діє, отже, нечистий, а не Господь. Для чого так ризикувати у плані вічного спасіння?

P. S. Мій колишній коментар для всеукраїнської газети "Експрес".



1. Не боюся важкої праці… Швидше безділля. Змалку, виростаючи більше в Карпатах, часто допомагав родичам по господарству, майже не сидів без діла. Це неабияк мене загартувало й перейшло теж на духовну площину.

2. Колись був не дуже комунікабельний, більше мовчав і не любив ділитися своїми мріями чи ідеями. Тепер дещо інакше. Є ж люди, з якими можна спілкуватися годинами і все буде бракувати часу, а є теж такі, з ким і пару хвилин не поспілкуєшся, бо вони просто відштовхують браком чеснот... Зрозумів, що пізнати інших зможу насамперед завдяки щирому спілкуванню. Так появлялися нові друзі, зокрема з тих осіб, що переставали бути ворогами… Хоча справжніх друзів можна переважно порахувати на... одному пальці руки.

3. Життя як таке ‒ повне несподіванок і різних контрастів... Зупинившись на мить, заспокоївшись у вирі щоденних подій, часто можу зрозуміти правдиву суть буття всього.

4.  Непросто мені зрозуміти тих осіб, які тільки обіцяють, обіцяють, обіцяють і на тому крапка, а потім немовби вимагають до себе довіри. Обіцяти може кожен, виконати обіцяне ‒ не кожен, а тільки благородний, мужній тощо, хто вміє та знає, як будувати гармонійні стосунки з іншими...

5. Не раз собі замислююсь: чому нині люди так часто обмовляють одні одних... Більшість щоденних розмов зводиться, на жаль, до такого найпримітивнішого виду "спілкування". Подібно поступають, бо в основному порожні всередині, тобто мало там насправді духовного багатства... Ще не раз не читають серйозних книжок, тож не мають чим поділитися з іншими. От і судять необ'єктивно й упереджено своїх ближніх проти Божої волі... Краще, звісно, вже змовчати, як нема нічого доброго про когось сказати. Взагалі слід нам усім більше говорити з Богом і про Нього!

6. Часом дивує, як люди не втомлюються творити зло на противагу до творення чогось доброго... І дорогоцінний час зникає навіки, і вивітрюється початкова святість душі, що є християнською вже від самого початку, як писав у давнину християнський богослов Тертуліан.

7. Твердив якось Тома Кемпійський, що, мовляв, зникнути з очей ‒ зникнути з пам'яті... Хоч не всі згідні з цим твердженням, однак не раз сам особисто переконуюсь у його правильності. Найлегше "пам'ятати" про того, хто весь час поруч тебе, кого не раз бачиш чи чуєш... Трапляється, що за пару років відсутності твоє ім'я просять нагадати колишні знайомі... Такий ще один життєвий парадокс!

8. Дехто пише у стилі сумнозвісного Ніцше, що сьогодні Бога цілковито "вбили", що Він уже не є живим для всіх християн, говорячи про так звану "могилу" Господа. Теж вважає, що ми Його не бачимо ні вдома, ні на вулиці, ні в Церкві під час Літургії, ні в політиці тощо... Особисто я б так тут не узагальнював песимістично (християнство ‒ релігія радості): Бог насправді є чи діє всюди і, слава Богу, крім пасивних християн, ще є скрізь у світі активні (практикуючі). Часто Всевишнього бачать саме очима віри, а не холодним шляхом софістичних, наприклад, міркувань. Хіба у своїй свідомості можна приватно Його "вбити", та Він завжди відзиватиметься в душі через так званий голос сумління, що є, як відомо, невтомним Божим голосом до нас, грішних.

9. Доводилося мені не раз спілкуватися з мусульманами, атеїстами, людьми без знання християнства тощо. Чимало з них були надзвичайно вихованими, культурними, мали певні моральні норми; боялися сказати якесь криве слово, образити тощо. Про що то свідчить? Що часто нам, християнам, бракує елементарної вихованості чи поваги до інших. Не кожен, що ходить завше до храму, є насправді Людиною (з великої літери). Сонце Божого Слова світить, безперечно, для всіх, однак є такі, що воліють немовби перебувати весь час у затінку, не хочуть ставати щоразу кращими, людянішими, в чому нехристияни чи невіруючі можуть їх перевищувати... Хіба не парадокс на площині віри?

10. Дуже легко комусь "перейти дорогу", особливо тим, що мене майже не знають, годуються тільки плітками чи упередженнями... Люди є люди!

11. Я вже зустрічав досить багато різних визначень щастя як такого. Наприклад, що щастя ‒ це коли поруч кохана людина, що, мовляв, потрібно знайти собі справжнього друга, адже ми не зможемо бути щасливими одні, бо щастя є справою тільки двох тощо. Скільки голів, стільки й умів, як кажуть... Найправдивіша дефініція щастя, мабуть, буде саме така: щастя ‒ це постійне життя з Богом і в Ньому. Коли Господь стає центром нашого земного буття, тоді все нам щиро довкола усміхається, чуємось у світлій душі щасливими, наповненими Божим змістом.

12. Буває, питають, як розумію віру... Та як її розумію? Відповідно до Божого Слова найперше. Як довіру теж до Всевишнього, гідну християнську відповідь на Його божественне Об'явлення тощо. Якщо я Творцеві дійсно довіряю, правдиво в Нього завжди вірю, то буду позбавлений страху, який є поза страхом Божим, що полягає також у тому, щоб діяти повсякчас радо з любові до небесного Батька. Сильна Віра ‒ це щось далеке від віри тільки в себе на цій землі на психологічному (невистачальному) рівні, щось неблизьке до вбогого марновірства та різних ідолів щоденного життя. Вона має узгоджуватися з розумом (даром Божим) та керуватися світлом Св. Духа на дорозі до вічності. "Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла,- віра наша" (1 Ів. 5, 4).

13. Дехто з атеїстів мовить, що, мовляв, люди ще занадно... примітивні, щоб навіть дізнатись, звідки вони взялись. Хм... Все, що стається, має свою причину. Також людина не появилася у світі випадково. Розумний завжди цікавитиметься походженням усього. Ми примітивні? Та ви подивіться, який суспільний прогрес довкола, які новітні технології і т.д.

14. Запекла боротьба з релігією мені нагадує боротьбу з повітрям: її ще ніхто не здолав і до кінця не здолає, адже людина є на загал релігійна відповідно до своєї природи, походить від Творця. Наприклад, атеїзм не дає людям найменшої надії і не відповідає на немало важливих життєвих питань. Більшість землян є у свій спосіб віруючими, а існування Бога (Абсолюта) очевидне.

15. Бог радо народиться в мені, коли я народжуся для Нього.

16. Кажуть, що дуже легко бути… священиком. Не раз це чув. Скажу, що легко бути поганим священиком, коли не працюєш постійно над власним духовним зростом, над святістю інших, зокрема поза храмом, як ховаєшся від вірних у часі їхніх гострих потреб…


о. Микола Микосовський
 

Великі слова мудрості


Не підірвіть своєї цінності,
порівнюючи себе з іншими.
Це тому, що ми різні
і кожен з нас є особливим.

Не встановлюйте цілей
тим, що інші люди вважають важливим.
Тільки ви знаєте,
що для вас є краще.

Не приймайте як належне
речей, найближчих до вашого серця.
Тримайтеся них як свого життя,
бо без цього,
життя не має сенсу.

Не дозволяйте вашому життю
прослизнути крізь пальці,
живучи в минулому,
ані в майбутньому.
Проживаючи своє життя в один прекрасний день зараз,
ви живете в усі дні вашого життя.

Не здавайтеся,
коли ви ще маєте щось дати.
Ніщо не є насправді більше
до того моменту, поки ви припините намагатися.
Це тендітна нитка,
що пов'язує нас один з одним.

Не бійтеся зіткнутися з ризиками.
Це є приймання шансів,
що ми вчимося, як бути хоробрими.

Не закривайте любов зі свого життя
кажучи, що це неможливо знайти.
Найшвидший спосіб отримати любов ‒
це дарувати любов;
Найшвидший спосіб її втратити ‒
тримати занадто щільно.

Не віддаляйтеся від своїх мрій.
Бути без мрій ‒
це бути без надії;
Бути без надії
бути без мети.

Не біжіть по житті
так швидко, немовби ви забули
не тільки те, де ви були,
але і куди йдете.

Життя ‒ це не гонка,
але подорож,
щоб смакувати

кожен крок шляху.

Переклад з англійської мови: Микола Микосовський
Джерело: http://www.frtommylane.com
Зауважив, що в оселях багатьох християн, наприклад в Івано-Фракнівську, на видному місті не раз можна помітити... домовика, "охоронця" дому. Його вільно продають серед різних сувенірів. Але хто ж такий насправді начебто безвинний домовик?

Відомо, що це персонаж міфології слов'ян, демонологічна істота (дідько), хатнє божество, що опікується, допомагаючи й іноді шкодячи життю всієї родини, яка живе в одній хаті. Під впливом християнства образ домовика переосмислили та почали сприймати як нечисту силу, що може завдавати шкоди в хаті. Він стає символом домашніх розладів, негараздів...

Коли кільком господарям звернув увагу, що вони, мовляв, тримають у хаті злого духа (сатану), що його треба спалити, то ті були здивовані і навіть не думали, що так є у дійсності.

Домовик не є звичайною іграшкою. В освяченому помешканні йому не місце.

Будьмо на боці світла. Перестаньмо врешті-решт ставити свічку Всевишньому і дияволові, бо не буде в родині Божого благословення та спокою!!


Latest Month

January 2018
S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by chasethestars